У чому криються ключові помилки авторів судової реформи та які це може мати наслідки для країни

 Аналізуючи закони «Про внесення змін до Конституції» (№1401-VIII) та «Про судоустрій і статус суддів» (№1402-VIII), можна дійти висновку, що навіть якщо уявити, ніби вже досягнуто головне завдання реформи (викоренено корупцію й набрано нових «ідеальних» суддів), у нас залишається ще дуже багато проблем, у тому числі й тих, які породили нові акти.

Органи (не) здійснення правосуддя

Мене, як вченого в галузі судоустрою та суддю-практика з багаторічним досвідом, цікавлять проблеми теорії та практики, які вже виникли й можуть виникнути при застосуванні нових законодавчих актів. Передусім це їх науково-теоретична база, що є фундаментом реформи.

Зокрема, ст.6 Конституції закріплює поділ державної влади на законодавчу, виконавчу та судову. А тепер пошукаємо хоча б одне словосполучення «судова влада» в законі №1401-VIII.

Ототожнюючи поняття «правосуддя» та «судова влада», автори цих законів допустили, м’яко кажучи, грубу теоретичну помилку, тому що правосуддя — це лише одна з функцій судової влади. Разом з тим здійснюється ще низка повноважень, таких як судовий контроль, дозвільна функція тощо.

Підмінивши розділ Конституції, який фактично регулює структуру й повноваження системи судової влади, поняттям «правосуддя», законодавець чомусь у цьому розділі помістив суб’єкти влади, які не тільки не здійснюють правосуддя, а й не можуть його здійснювати за своєю правовою природою. Зокрема, це Вища рада правосуддя, Конституційний Суд, органи суддівського самоврядування, прокуратура, адвокатура. Це стверджується в п.1 ст.124 Конституції, який закріплює, що правосуддя здійснюють виключно суди.

Думаю, більшість погодиться зі мною, що й КС здійснює не правосуддя, а тільки конституційний контроль. До того ж законодавець не визначив місця КС у системі судоустрою, тому, мабуть, слід було закріпити в Конституції, що в Україні функціонують суди конституційної та загальної юрисдикції.

Наступні суб’єкти з розділу «Правосуддя» — органи суддівського самоврядування. Думаю, і студент першого курсу юридичного вузу знає, що вони не здійснюють правосуддя.

Прокуратура й адвокатура — це органи, які сприяють здійсненню правосуддя, однак його не здійснюють. Більше того, вказані органи не є навіть суб’єктами судової влади.

Яскравим підтвердженням проблемності визначень є похідний від розділу «Правосуддя» Конституції закон №1402-VIII. Згідно з його п.1 ст.1 судова влада здійснюється незалежними та безсторонніми судами, створеними законом. Дивні речі: і правосуддя, і судову владу в наших теоретиків здійснюють лише суди.

Закономірно напрошується запитання: хіба судова влада здійснюється тільки такими суб’єктами, як суди? А як бути з іншими суб’єктами судової влади, закріпленими в цьому ж законі: ВРП, Вищою кваліфікаційною комісією суддів, органами суддівського самоврядування, Національною школою суддів, Громадською радою доброчесності? Всі ці суб’єкти реалізують відповідні функції судової влади, крім правосуддя, або, як пишуть автори закону, здійснюють судову владу.

Сумніву немає: автори-теоретики цих законодавчих актів переплутали, як кажуть у народі, грішне з праведним.

У простого обивателя може виникнути закономірне запитання: ну як ці незрозумілі та зарозумілі терміни можуть негативно вплинути на роботу судової системи в цілому? Та проблема в іншому — в низькій теоретичній базі реформи, адже якщо фундамент низької якості, то будівля довго не простоїть.

Повний текст статті читайте  тут.